ПЕРФОРМАНС У МЕТОДОЛОГІЇ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА

Анотація

Постановка проблеми. Сучасний спосіб буття права і людини в праві змушують шукати нові методи їх розуміння. При цьому сенс права і сила його впливу безпосередньо залежать від онтології присутності людини в праві. В значенні простору такої присутності виступає перформанс. Він стає можливим через деконструкцію символічних правових структур (норм, правових рішень, процедур, предметів, процесуальних дій, подій, договорів, віртуальних образів і т.п.). Саме перформанс може вплинути на суб'єкта права, зробити його креативним учасником реальності права і гарантувати рефлексію ним правових смислів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Філософську традицію динамічної природи права розвивають с І. Честнов, В. Четвернін, А. Поляков, С. Максимов, О. Стовба і інші російські та українські філософи. Значний досвід у цій галузі належить європейським представникам комунікативної парадигми. Дж. Остін в рамках комунікативної філософії розвинув теорію перформативного дискурсу. Відповідно до цієї теорії, мовні акти, які мають характер наказу, вимоги або клятви є вже не висловлюваннями, а діями. Х. Харт застосував теорію перформативних висловлювань до юридичних текстів і дискурсів. Серед російських вчених проблемою юридичного перформатива займаються В. Оглєзнєв, Ю. Грязнова, Ю. Купченко.

Польська учена Е. Доманська зазначає, що перформативність стає новою сучасною парадигмою пізнання і методології науки. Техніка перформансу в мистецтві, його зображувальні можливості є тематикою досліджень С. Корнєва, П. Вайбеля, С. Жижека, К. Малабу. Перформанс як онтологічний простір виробництва присутності і особлива техніка провокації тілесності речей є предметом досліджень В. Рибакова, Х. Гумбрехта. При цьому питання про можливість застосування тактики перформансу в практиці відтворення справедливості залишається відкритим. В даному дослідженні перформанс розглядається в якості особливого способу буття права. Право-перформанс облаштовує присутність в ньому суб'єкта.

Формулювання цілей. Метою дослідження є аналіз правової реальності в форматі перформансу, який слугує оригінальною тактикою актуалізації права.

Виклад основного матеріалу. Якщо комунікативна теорія права вбачала дієвість права в мовних перформативних структурах, то останні методологічні досліди доводять застосування художньої практики перформансу в області буття і розуміння права. Текст як форма буття не вичерпує сутності права. Багатошарова, самоорганізована структура права потребує більш складних ніж репрезентація систем вираження. Такою системою визнаний перформанс. Він провокує все нові й нові можливості права, форми його буття.

Мета перформансу в сучасній філософії та мистецтві – позбутися коментарів. Мета перформансу як методу права – позбавити право надмірної семантичної стійкості й диктату значень. Мова і текст права повинні бути на службі у події, речі і тіла, а не навпаки. На перший погляд, заміщення юридичного твердження або вироку відкритою подією, а також заміна відстороненого арбітра-юриста переживаючим цю подію учасником роблять правозастосовчу практику дуже далекою від юридичної науки і правової істини. Однак відтворена подія життя найближча до того, що правові науки називають справедливістю. Тому ступінь присутності права у відтвореній ситуації має визначатися зовсім не шляхом інтерпретації і накладання правових міфів (норм і прецедентів). Така жива справедливість не може бути кимось встановлена. У перформансі справжня справедливість актуалізується із самої події в форматі відкритої присутності.

Новий онтологічний модус права виступає як чистий перформанс своїх учасників – автора і глядача. Він породжує несподівану, але справжню справедливість, яку неможливо закріпити, не позбавивши її сенсу. Нове й нове перезавантаження ситуації за допомогою перформансу здатне множити правову справедливість у її перформативній тілесності. Водночас правові вироки, рішення, норми і тлумачення, що заклякли у своїх значеннях, містять право формально, однак все далі віддаляються від його реальної присутності фактично.

Висновки. Таким чином, тактика перформансу дозволяє продемонструвати усе багатство форм, модусів і смислів права, досягти справжньої присутності суб'єкта в праві через конкретний юридичний акт. Якщо комунікація вже визнана буттям, дискурс – низкою подій, а перформативне висловлювання – дією, в такому випадку вихід за межі тексту і мови – в різноплановий симбіоз символічних горизонтів, тобто перформанс, означає принципово новий спосіб буття права, адекватний сучасній реальності.