DOI: https://doi.org/10.21564/2075-7190.35.119627

РИЗИК-КОМУНІКАЦІЯ У ПРОБЛЕМНОМУ ПОЛІ СОЦІАЛЬНИХ НАУК

Віталій Володимирович Кривошеїн

Анотація


На основі розкриття змісту нормативного, інструментального (технократичного) та реалістичного (соціолого-культурологічного) підходів визначено, що ризиккомунікація відображує певний набір зв’язків, відносин і дій, що виникають у суспільстві під час сприйняття ризику, оцінки його людьми та необхідності діяти з метою мінімізації ризику або зменшення до прийнятного рівня негативних наслідків його впливу. Проведена демаркація ризик-комунікації з інформуванням про ризики, комунікативними ризиками, кризовою комунікацією. Показано, що ризик-комунікація спрямована на те, щоб переконати громадськість утриматись від ризикованої поведінки або обрати менш ризикований варіант дій.


Ключові слова


ризик-комунікація; підходи до ризик-комунікації; інформування про ризики; комунікативні ризики; ризикогенні чинники; кризова комунікація.

Повний текст:

PDF

Посилання


Beamish, T. D. (2015). Community at risk: biodefense and the collective search for security. Stanford, California: Stanford Business Books, an imprint of Stanford University Press.

Boiarsky, C. R. (2016). Risk communication and miscommunication: case studies in science, technology, engineering, government and community organizations. Boulder: University Press of Colorado.

Coombs, W. T. (2015). The value of communication during a crisis: Insights from strategic communication research. Business Horizons. 58 (2): 141–148.

Coombs, W. T. (2015). What Equivocality Teaches Us about Crisis Communication. Journal of Contingencies and Crisis Management. 23 (3): 125–128.

Coombs, T., Holladay, S. (2015). CSR as crisis risk: expanding how we conceptualize the relationship. Corporate Communications: An International Journal. 20 (2): 144–162.

Crichton, J., Candlin, C. N., Firkins, A. S. eds. (2016). Communicating risk. Houndmills Basingstoke, Hampshire; New York, NY: Palgrave Macmillan.

Coombs, W. T. ed. (2014). Crisis communication. Volume I. Origins of crisis communication. Los Angeles: SAGE.

Coombs, W. T. ed. (2014). Crisis communication. Volume II. Theory development in crisis communications. Los Angeles: SAGE.

Coombs, W. T. ed. (2014). Crisis communication. Volume III. Crisis communication connects with other strategic communication fields. Los Angeles: SAGE.

Coombs, W. T. ed. (2014). Crisis communication. Volume IV. Crisis communication evolves: digital channels, globalization, and critiques. Los Angeles: SAGE.

Sheehan, M., Quinn-Allan, D. eds. (2015). Crisis communication in a digital world. Port Melbourne, Australia: Cambridge University Press.

Haimes, Y. Y., Quarles L. R. (2015). Risk modeling, assessment, and management. Hoboken: Wiley.

Herrmann, J. W. (2015). Engineering decision making and risk management. Hoboken, New Jersey: Wiley.

Khan, S., Mishra, J. L., Lin, K. E. et al. (2017). Rethinking communication in risk interpretation and action. Natural Hazards. 88 (3): 1709–1726.

Reamer, F. G. (2015). Risk management in social work: preventing professional malpractice, liability, and disciplinary action. New York: Columbia University Press.

Littlefield, R. S., Sellnow, T. L. (2015). Risk and crisis communication: navigating the tensions between organizations and the public. Lanham: Lexington Books.

Ravarotto, L. (2016). Comunicare il rischio alimentare: dalla ricerca alle buone pratiche. Roma: Carocci editore.

Tang, C., Rundblad, G. (2017). When Safe Means ‘Dangerous’: A Corpus Investigation of Risk Communication in the Media. Applied Linguistics. 38 (5): 666–687.

Schwarz, A., Seeger, M. W., Auer, C. (2016). The handbook of international crisis communication research. Soutrhern Gate, Chichester, West Sussex, UK; Malden, MA: Wiley Blackwell.

Kryvoshein, V. V. (2016). Venchurne proektuvannia yak haluz sotsialno-politychnoho ryzyk-menedzhmentu. Visnyk Natsionalnoho universytetu «Iurydychna akademiia Ukrainy imeni Yaroslava Mudroho». Seriia: Filosofiia, filosofiia prava, politolohiia, sotsiolohiia, 3, 59–69 [in Ukrainian].

Kryvoshein, V. V. (2017). Mentalni ryzyky v strukturi prostoru vlady. Visnyk Natsionalnoho universytetu «Iurydychna akademiia Ukrainy imeni Yaroslava Mudroho».Seriia: Filosofiia, filosofiia prava, politolohiia, sotsiolohiia, 2, 278–282 [in Ukrainian].

Kryvoshein, V. V. (2013). Ryzyky modernizatsii v konteksti transformatsii ukrainskoho suspilstva. Visnyk Natsionalnoho universytetu «Iurydychna akademiia Ukrainy imeni Yaroslava Mudroho». Seriia: Filosofiia, filosofiia prava, politolohiia, sotsiolohiia, 3, 186–189 [in Ukrainian].

Fiorino, D. J. (1989). Technical and Democratic Values in Risk Analysis. Risk Analysis. 9 (3): 293–299.

Ivanov, A. V. (2015). Doverie i risk-kommunikatsiya v publichnom prostranstve: normativnoe izmerenie. Nauka i sovremennost – 2015: sb. materialov ХXXVII Mezhdunar. nauchno-prakticheskoy konf.: v 2 ch. / pod obsch. red. S. S. Chernova. Ch. 2. Novosibirsk: Izd-vo TsRNS, 65–70 [ in Russian ].

Fischhoff, B. (1995). Risk Perception and Communication Unplugged: Twenty Years of Process. Risk Analysis. 15 (2): 137–145.

Vishnyakov, Ya.D., Radaev, H. H. (2008). Obschaya teoriya riska: ucheb. posobie. 2- e izd., ispr. Moskva: Izd. tsentr «Akademiya» [in Russian ].

Sotsialnoe: istoki, strukturnyie profili, sovremennyie vyizovyi / pod obsch. red.

P. K. Grechko, E. M. Kurmelevoy (2009). Moskva: ROSSPEN [in Russian].

Ustyantsev, V. B. (2016). Kontsept riska v problemnom pole sotsialnyih nauk. Izv. Sarat. un-ta. Nov. ser. Ser. Filosofiya. Psihologiya. Pedagogika, 16 (2), 165–170 [in Russian].

Bek, U. Obschestvo riska. Na puti k drugomu modernu / Per. s nem. V. Sedelnika i N. Fedorovoy. Moskva: Progress-Traditsiya [in Russian].

Sotsialnaya filosofiya: uchebnik / Pod obschey redaktsiey Andruschenko V. P., Gorlacha N. I. (2002). Kiev – Harkov: Izdatelskiy tsentr «Edinorog» [in Russian].

Stavchenko, S. (2017). Kryzova komunikatsiia i ryzyk-komunikatsiia u politychnomu protsesi: spilne ta osoblyve. European Political and Law Discourse. 4 (4): 129–135 [ in Ukrainian ].

Reynolds, B., Seeger, M. W. (2005). Crisis and emergency risk communication as an integrative model. Journal of Health Communication. 10 (1): 43–55.

Covello, V., Sandman, P. M. (2001). Risk communication: Evolution and revolution in Solutions to an environment in Peril / Anthony Wolbarst (ed.). Baltimore: John Hopkins University Press, 164–178.

Coombs, W. T. (2015). Ongoing crisis communication: planning, managing, and responding. Fourth edition. Thousand Oaks, California: SAGE.

Seeger, M. W., Sellnow, T. L., Ulmer, R. R. (1998). Communication, organization and crisis in Communication Yearbook / M. E. Roloff (еd.). Thousand Oaks, California: Sage, 21: 231–275.

Fedoriv, T. (2012). Reputatsiini ryzyky ta komunikatsiinyi menedzhment v orhanakh derzhavnoi vlady. Visnyk Natsionalnoi akademii derzhavnoho upravlinnia pry Prezydentovi Ukrainy, 4, 137–147 [ in Ukrainian ].


Пристатейна бібліографія ГОСТ


  1. Beamish T. D. Community at risk: biodefense and the collective search for security. Stanford, California: Stanford Business Books, an imprint of Stanford University Press, 2015 . xiii, 259 p.
  2. Boiarsky C. R. Risk communication and miscommunication: case studies in science, technology, engineering, government and community organizations. Boulder: University Press of Colorado, 2016. ix, 140 p.
  3. Coombs W. T. The value of communication during a crisis: Insights from strategic communication research. Business Horizons. 2015. Vol. 58, No 2. P. 141–148.
  4. Coombs W. T. What Equivocality Teaches Us about Crisis Communication. Journal of Contingencies and Crisis Management. 2015, Vol. 23, No 3. P. 125–128.
  5. Coombs T., Holladay S. CSR as crisis risk: expanding how we conceptualize the relationship. Corporate Communications: An International Journal. 2015. Vol. 20, No 2. P. 144–162.
  6. Communicating risk / edited by Jonathan Crichton, Christopher N. Candlin, Arthur S. Firkins. Houndmills Basingstoke, Hampshire; New York, NY: Palgrave Macmillan, 2016. xviii, 368 p.
  7. Crisis communication. Volume I. Origins of crisis communication / edited by W. Timothy Coombs. Los Angeles: SAGE, 2014. xlvi, 418 p.
  8. Crisis communication. Volume II. Theory development in crisis communications / edited by W. Timothy Coombs. Los Angeles: SAGE, 2014. vii, 410 p.
  9. Crisis communication. Volume III. Crisis communication connects with other strategic communication fields / edited by W. Timothy Coombs. Los Angeles: SAGE, 2014. vi, 341  p.
  10. Crisis communication. Volume IV. Crisis communication evolves: digital channels, globalization, and critiques / edited by W. Timothy Coombs.  Los Angeles: SAGE, 2014 vi, 296 p.
  11. Crisis communication in a digital world / edited by Mark Sheehan and Deirdre QuinnAllan. Port Melbourne, Australia: Cambridge University Press, 2015. xii, 188 p.
  12. Haimes Y. Y., Quarles L. R. Risk modeling, assessment, and management. Hoboken: Wiley, 2015. xx, 690 p.
  13. Herrmann J. W. Engineering decision making and risk management. Hoboken, New Jersey: Wiley, 2015. xv, 338 p.
  14. Khan S., Mishra J. L., Lin K. E. et al. Rethinking communication in risk interpretation and action. Natural Hazards. 2017. Vol. 88, Issue 3 . P.  1709–1726.
  15. Reamer F. G. Risk management in social work: preventing professional malpractice, liability, and disciplinary action. New York: Columbia University Press, 2015. xiv, 367  p.
  16. Risk and crisis communication: navigating the tensions between organizations and the public / edited by Robert S. Littlefield and Timothy L. Sellnow. Lanham: Lexington Books, 2015. vi, 153 p.
  17. Ravarotto L. Comunicare il rischio alimentare: dalla ricerca alle buone pratiche. Roma: Carocci editore, 2016. 119 p.
  18. Tang C., Rundblad G. When Safe Means ‘Dangerous’: A Corpus Investigation of Risk Communication in the Media. Applied Linguistics. 2017. Vol. 38, Issue 5. P. 666–687.
  19. The handbook of international crisis communication research / edited by Andreas Schwarz, Matthew W. Seeger, and Claudia Auer. Soutrhern Gate, Chichester, West Sussex, UK; Malden, MA: Wiley Blackwell, 2016. xix, 525 p.
  20. Кривошеїн В. В. Венчурне проектування як галузь соціально-політичного ризикменеджменту. Вісн. Нац. ун-ту «Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого». Серія: Філософія, філософія права, політологія, соціологія. 2016. Вип. 3 (30). С. 59–69.
  21. Кривошеїн В. В. Ментальні ризики в структурі простору влади. Вісн. Нац. ун-ту «Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого». Серія: Філософія, філософія права, політологія, соціологія. 2017. Вип. 2 (33). С. 278–282.
  22. Кривошеїн В. В. Ризики модернізації в контексті трансформації українського суспільства. Вісн. Нац. ун-ту «Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого». Серія: Філософія, філософія права, політологія, соціологія. 2013. Вип. 3 (17). С. 186–189.
  23. Fiorino D. J. Technical and Democratic Values in Risk Analysis. Risk Analysis. 1989. Vol. 9, No 3. Р. 293–299.
  24. Иванов А. В. Доверие и риск-коммуникация в публичном пространстве: нормативное измерение. Наука и современность – 2015: сб. материалов ХXXVII Междунар. науч.-практ. конф.: в 2 ч. / под общ. ред. С. С. Чернова. Ч. 2. Новосибирск: Изд-во ЦРНС, 2015. С. 65–70.
  25. Fischhoff B. Risk Perception and Communication Unplugged: Twenty Years of Process. Risk Analysis. 1995. Vol. 15, No 2. Р. 137–145.
  26. Вишняков Я. Д., Радаев H. H. Общая теория риска: учеб. пособие. 2-е изд., испр. Москва: Изд. центр «Академия», 2008. 368 с.
  27. Социальное: истоки, структурные профили, современные вызовы / под общ. ред.
  28. П. К. Гречко, Е. М. Курмелевой. Москва: РОССПЭН, 2009. 435 с.
  29. Устьянцев В. Б. Концепт риска в проблемном поле социальных наук. Изв. Сарат.
  30. ун-та. Нов. сер. Сер. Философия. Психология. Педагогика. 2016. Т. 16, вып. 2. С. 165–170.
  31. Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну / пер. с нем. В. Седельника и Н. Федоровой. Москва: Прогресс-Традиция, 2000. 381 с.
  32. Социальная философия: учебник / под общ. ред. В. П. Андрущенко, Н. И. Горлача. Киев; Харьков: Издат. центр «Единорог», 2002. 736 с.
  33. Ставченко С. Кризова комунікація і ризик-комунікація у політичному процесі:
  34. спільне та особливе. European Political and Law Discourse. 2017. Vol. 4, Issue 4. P. 129–135.
  35. Reynolds B., Seeger M. W. Crisis and emergency risk communication as an integrative model. Journal of Health Communication. 2005 Jan-Feb. Vol. 10, No 1. P. 43–55.
  36. Covello V., Sandman P. M. Risk communication: Evolution and revolution. Solutions to an environment in Peril / Anthony Wolbarst (ed.). Baltimore: John Hopkins University Press, 2001. Р. 164–178.
  37. Coombs W. T. Ongoing crisis communication: planning, managing, and responding. Fourth edition. Thousand Oaks, California: SAGE, 2015. xiii, 239 p.
  38. Seeger M. W., Sellnow T. L., Ulmer R. R. Communication, organization and crisis. Communication Yearbook / M. E. Roloff (еd.). Thousand Oaks, California: Sage, 1998. Vol. 21. Р. 231–275.
  39. Федорів Т. Репутаційні ризики та комунікаційний менеджмент в органах державної влади. Вісн. Нац. акад. держ. управління при Президентові України. 2012. Вип. 4. С. 137–147.


Посилання

  • Поки немає зовнішніх посилань.


ISSN (печать): 2075-7190 ISSN (Online): 2663-5704