КАТЕГОРІЯ «ЕЛЕКТОРАЛЬНА КУЛЬТУРА»

Анотація

Постановка проблеми. Напередодні початку чергового виборчого циклу в Укра­їні об’єктивно здійснюється актуалізація всього комплексу проблем, пов’язаних

з політичними виборами. Серед іншого висувається проблема електоральної куль­тури, яка має гострий характер у перехідних суспільствах, де форми реальної по­літичної участі є надзвичайно обмеженими та нерозвиненими. Українське суспіль­ство перебуває на етапі трансформації політичного режиму, в якому виборча конкуренція відіграє ключову роль, що є певною фіксацією змін у політичній практи­ці. Саме зміни в електоральній культурі перехідного суспільства дозволяють з’ясувати, наскільки вона просунулася на шляху реальної, а не декларованої, демо­кратизації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Останнім часом спостерігається значне підвищення інтересу вчених до вивчення виборчої культури. Більше того, ця категорія досліджується в контексті стратегічного (В. Бокоч, Д. Гаврилюк, А. Суш­ко), а в тактичному (В. Антемюк, В. Бунь, В. Корнієнко, Т. Максімішина). Це не є прямим свідченням продовження процесу демократизації в Україні, оскільки ак­туалізація окремих наукових понять зазвичай обумовлена потребами розвитку конкретного суспільства.

Мета статті - розкрити основний зміст категорії «електоральна культура» і дати йому визначення.

Виклад основних положень. У статті розкривається зміст категорії «елек­торальна культура», субординацію між цим поняттям і категорією «політична культура». Автори передають розбіжності між такими поняттями, як «електо­ральна культура»: «культура політичних виборів», «культура виборців», «культура виборчого процесу». Електоральна культура є важливою частиною політичної культури, яка час від часу відтіняє її, коли політичні вибори, як процедура, набувають необхідної ваги. Відзначається, що під час проведення виборчих кампаній відбува­ється звуження сенсу політичної культури до її ефективного фрагмента - електо­ральної культури. Виявлено вплив електоральної культури на національний політич­ний процес. Ефективний механізм політичної традиції розкриває та актуалізує ті моделі політичної поведінки, які найбільш тісно відповідають поточним потребам існування нації. Політична традиція є ефективним інструментом політичної со­ціалізації та складовою історичної пам’яті народів. Традиційно, як правило, пере­даються символічні атрибути політики (прапор, герб, гімн) і навіть певні складові масових політичних настроїв. (Наприклад, в Англії переважають консервативні традиції, у Франції - революційні, в Росії - авторитарні). Політичні практики, що формуються в тому чи іншому політичному режимі, визначають специфіку полі­тичного вибору громадян. Домінантні засоби реалізації політики визначають ха­рактер політичного процесу прийняття рішень населенням, результатом якого є відмова від усіх інших варіантів і перевага лише одного із запропонованих рішень.

Ефект цього двоступеневого механізму особливо чітко проявляється у виборчо­му виборі громадян у трансформаційних суспільствах, де якість політичного про­дукту та навички його правильного вибору є недостатніми. Неусталеність нових політичних практик і фрагментація старих практик у перехідному, гібридному режимі призводять до виникнення типової ситуації, коли виборці не мають одно­значно більш привабливого варіанту вибору і змушені голосувати за «менш зле». За режиму консолідованої демократії ця ситуація є набагато менш імовірною, оскіль­ки пропозиція на виборчому ринку є більш різноманітною і більш якісною, тому голо­сування здійснюється за «краще». Значення електоральної культури значно збіль­шується в політичних режимах, які характеризуються певним рівнем демократії, тобто там, де вибори не є формальною, а реальною процедурою, заснованою на конкуренції. Зміна влади на всіх рівнях відбувається тут через спеціально організо­вані механізми масового висловлення волі, яка базується головним чином на електо­ральній культурі. Одним з вирішальних факторів електоральної культури є виборча система, яка визначена в національному виборчому законодавстві, оскільки саме виборча система створює правила гри у виборчому процесі. Автори визначають електоральну культуру як сукупність типових виборчих процесів, відносно стійкі знання, уявлення, переконання, цінності, символи, орієнтації, навички, моделі пове­дінки, які проявляються у виборчому процесі та передаються з покоління в поколін­ня конкретної нації, але мають значний трансформаційний потенціал і проявляють­ся у діяльності суб’єктів виборчого процесу та функціонуванні органів державної влади.

Робиться висновок, що електоральна культура виступає концентрованим ви­разом політичної культури та має вирішальний вплив на політичний процес транс­формаційного (постсоціалістичного) суспільства. Перспективи подальших дослі­джень пов’язані з вивченням електоральної культури різних суспільств у динаміці їх розвитку.