СМИСЛОВІ ВИМІРИ ПРАВОВОГО ЖИТТЯ: ГНОСЕОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Анотація

Актуальність досліджуваної проблеми. Соціальна феноменологія виступає сьогодні як теоретико-методологічна концепція, що розглядає суспільство як конституйований світ смислів, взаємоузгоджених правил та варіацій форм людської діяльності. Рецепція методології та категоріального апарату феноменології, поширення принципів некласичної раціональності на теорію права є засадою для розвитку інтегративного праворозуміння як перспективної версії сучасного праворозуміння.

Аналіз наукових публікацій. Хоча у науковій літературі визнана продуктивність феноменологічного дослідження права, однак у наявних дослідженнях поки що відсутня цілісна концепція розуміння правового життя.

Метою статті є показ евристичних можливостей концепту «правове життя» для дослідження права у гносеологічному аспекті. 

Статтю присвячено гносеологічному аспекту правового життя у рамках феноменології. Автори виходять з того, що правове життя конституюється передусім як простір осмисленої діяльності людей, яка згодом набуває тієї чи іншої форми фактичності. У такому аспекті діяльність людей описується з допомогою смислових вимірів, які можна визначити як очевидні уявлення про право. Вони визначають потенційні можливості конституювання права, дозволяють перейти до сприйняття правового життя у безпосередній даності та опису його як смислової межі життєвого світу.

Показана відмінність феноменологічного пізнання світу від пізнання, властивого класичній науці про право. Визначені особливості феноменологічної логіки. Концепт «правове життя» представлений як вираження процесу сходження до можливих горизонтів права.

Обґрунтована сумісність смислових характеристик життєвого світу зі змістом концепту «правове життя». Так, по-перше, у контексті смислового блока – «життєвий світ – єдино дійсний світ» смисл права визначатиметься як життєвий практичний модус діяльності й контекст усіх комунікацій – від тих, що регулюються за рахунок повсякденних контактів, до правових взаємодій, що регулюються державою.  Другий смисловий блок життєвого світу – «життєвий світ як забутий чуттєвий фундамент науки» – дає можливість осмислити правове життя як світ донаукового досвіду, у якому правове життя являє собою процес накопичення, інституціоналізації та символізації соціально значущих смислів, що ними керуються люди в їхній повсякденній діяльності. Третій блок – «правове життя завжди передує науково-практичному розвитку права» –  дозволяє вважати, що внутрішня цінність права обумовлена здатністю суб’єкта формувати уявлення про «нормальне життя». Четвертий блок – «правове життя – це простір очевидних висловлювань»: смисл права полягає в усвідомленні та артикуляції суб’єкта, його присутності в юридичних процесах, а також у виділенні стандартів, норм, моделей поведінки, стійких реакцій на повторювальні ситуації. П’ятий блок – «правове життя – це дійсне право» – передбачає, що суб’єкт входить у право, опановує його, діє або не діє відповідно до закону, бере участь у створенні законів, розуміє право як цінність та форму суспільної свідомості.

Зроблений висновок, що смислові виміри – це інтенціональні імплікації (термінологія Е. Гуссерля). Вони задають модуси конституювання права, можливі напрямки його феноменологічного пізнання. Феноменологічна методологія та вчення про життєвий світ повертають науку про право до своїх засад та дозволяють виявити право як такий, що постійно відсовується, «горизонт» актуального освоєння світу. У гносеологічному аспекті правове життя розглядається як форма смислової змістовності права, яка передує теоретичним твердженням про нього. Правове життя утворене вихідними даностями правосвідомості, які виражаються у вигляді доступних та очевидних уявлень про межі правового порядку.