МОДЕРНІЗАЦІЯ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ ЯПОНІЇ: ВІД МІЛІТАРИЗМУ ДО НЕОЛІБЕРАЛЬНОЇ ДЕМОКРАТІЇ

Анотація

Постановка проблеми. Основи модернізації політичного ладу Японії склалися внаслідок поразки націонал-фашистських режимів у ІІ Світовій війні. Через дискредитацію елітистської, мілітарної політичної системи розпочались процеси зламу старих політичних інститутів, реформування Конституції та зміна характеру влади. Стратегію демократичного «транзиту» японської держави заклала Декларація Потсдамської конференції 1945 р., в результаті сформувались умови демократичної модернізації на ґрунті неоконсервативної, а після ‑ неоліберальної ідеології.

Аналіз наукових досліджень. Проблеми специфіки політичної системи Японії отримали розвиток у працях західних і вітчизняних науковців (Ф. Фукуями, Р. Давіда, С. Гантінгтона, Б. Екклестона, Ч. Ендрейна, М. Баглая, В. Чиркіна, Б. Поспелова, В. Рубеля та ін.) – питання японського традиціоналізму, імперської влади, мілітаризму в ХІХ-ХХ ст., динаміки політичної економії, трансформацій політичного ладу Японії в післявоєнні роки.

Метою статті є науковий аналіз кардинальних перетворень в структурі, функціях і характері політичної системи Японії з післявоєних часів до сучасності, виокремлення суттєвих політико-правових аспектів цього процесу.

Виклад основного матеріалу. Післявоєнна окупаційна адміністрація США брала активну участь у розбудові засад демократії в Японії. Метою цих змін було проголошено: демілітаризацію країни; демобілізацію збройних сил і покарання військових злочинців; усунення перешкод на шляху відродження демократичних трендів японського суспільства; встановлення основних прав і свобод людини. Японія відмовилася від економічної автаркії й поступово ввійшла у світову капіталістичну економіку. Політична модернізація здійснювалась за американською «моделлю», але ідеологічне забезпечення їй надала т. зв. Доктрина Йошиду, націлена на досягнення післявоєнної стабільності. Конституційна реформа Японії 1945-47 рр. закріпила три демократичні принципи: народного суверенітету; дотримання прав і свобод людини; пацифізму – відмови від війн і регулярної армії. Але поширення західних цінностей і «культ модернізації» призвели до послаблення традиційних японських політичних інститутів і моралі, а через швидку індустріалізацію і монополізацію загострилися соціальні проблеми. Тільки в 1985 р. отримала реалізацію доктрина «софтономіки» – японська версія постіндустріального суспільства, як комплексне забезпечення національної безпеки, що проголосила «м’який» буржуазний індивідуалізм у межах традиційних соціальних зв’язків.

За формою правління і системою органів влади сучасна Японія є конституційною парламентською монархією, але імператор не має реальної політичної влади і лишається символом нації. В країні склався ліберально-демократичний режим на засадах верховенства права, колегіальності управління й пацифізму. Після ІІ Світової війни діяла багатопартійна система з домінуючою Ліберально-демократичною партією; із сер. 1990-х система партій була модифікована і нині уряд формується на основі партійних коаліцій. Двопалатний парламент забезпечує стійкий політичний баланс у державі через функції законодавства, формування уряду тощо. Усі компетенції виконавчої влади належать Кабінету міністрів Японії: керівництво державними справами і зовнішньою політикою; підготовка державного бюджету; видання указів із впровадження законів. При уряді діє широка мережа дорадчих органів, як áкторів зрілого громадянського суспільства.

Висновки. Отже, у другій половині ХХ ст. в Японії відбулась модернізація політичного устрою держави від бюрократичної авторитарної системи, мілітаризму до неоліберальної демократії. Згідно зі ст. 1 Конституції Японії, єдиним носієм державного суверенітету вважається народ.